Говорячи про творчі здібності Ігоря Федоровича Жилінського, не можна оминути його батька – Федора Жилінського, талановитого художника-іконописця.

  • Федір та Пелагея з синами, 1930-ті рр.
    Підпис під фото: Федір та Пелагея з синами, 1930-ті рр.
  • Федір Жилінський малює в дворі будинку, 1940-ві рр.
    Підпис під фото: Федір Жилінський малює в дворі будинку, 1940-ві рр.

Федір Давидович Жилінський народився 1903 року. З початком Першої світової війни його сім'я евакуювалася до Росії, оселившись у Симбірську, де Федір закінчив чотирикласне училище. Повернувшись додому, він отримав художню освіту у Варшаві, закінчивши Академію образотворчих мистецтв (Akademia Sztuk Pięknych). Все його творче, трудове та сімейне життя пройшло у Рівному. Федір Давидович був майстерним пейзажистом і копіїстом. У 1930-х роках, коли в рівненському парку відбувалися «Торги Волинські», місцеві художники, зокрема й Федір, продавали там свої картини.

Проте живопис не був основним джерелом доходу сім'ї. Одружившись з Пелагеєю, вони виховали трьох синів. Федір працював секретарем в об'єднанні рівненських ковбасників, а згодом – у адвоката Гіршеля.

Однак найбільшим покликом його душі залишався іконопис. Федір Давидович був глибоко віруючою людиною. Перед написанням святих образів він постився та проводив багато часу в молитвах. Його талант цінували навіть монахи Корецького та Почаївського монастирів. Після війни, коли попит на ікони знизився, Федір змушений був працювати секретарем у Рівненській міліції.

«Після смерті Сталіна, – згадував Ігор Жилінський, – більше уваги стали приділяти реставрації пам'яток архітектури, зокрема релігійних храмів. Тоді потребував відновлення надзвичайно гарний храм у селі Милостів, і ми з батьком реставрували ікони 12 апостолів». Також у найстарішій у Рівному 250-літній Свято-Успенській церкві на вулиці Шевченка зберігається шість ікон, написаних Федором Жилінським.

Підпис під фото: Фотосвітлини Свято-Успенської церкви міста Рівне, з домашнього архіву Ігоря Жилінського

У родині й досі зберігається картина Федора Жилінського «Циганча» – найдорожчий спадок, який Ігор Федорович надзвичайно цінував.

Картина Федора Жилінського «Циганча»
Підпис під фото: Картина Федора Жилінського «Циганча»

Тяжка хвороба передчасно забрала життя Федора Жилінського. Однак по собі він залишив добру пам'ять – свої ікони, перед якими моляться люди, та своїх синів: Ігоря, Мефодія й Анатолія.

Ігор Жилінський успадкував батьківський талант художника. У 1954 році він узяв участь у виставці народної творчості в Рівному, де експонувалося сім його робіт. Одна з них – «Поліські жнива» – була відібрана для виставки в Києві та отримала схвальні відгуки й відзнаку. Живопис став для Ігоря способом самовираження та втілення своїх творчих задумів. Його майстерність у копіюванні та створенні пейзажів він успадкував від батька. Юний художник часто малював, надихаючись зображеннями на старих листівках. Уже працюючи актором Рівненського театру, а згодом – викладачем, Ігор Жилінський не розлучався з живописом, продовжуючи створювати картини у вільний час.

Крім живопису, він також захоплювався вишивкою та в'язанням гачком. Не просто відтворював узори, а й додавав щось своє, надаючи їм унікальності. Талановито розташовував візерунки та підбирав кольори, адже навіть одна невідповідна нитка могла порушити гармонію виробу.

  • Ігор Жилінський вишиває
    Ігор Жилінський вишиває
  • Валіза-органайзер Ігоря Жилінського
    Валіза-органайзер Ігоря Жилінського

Про його увагу до деталей свідчить і органайзер, у якому він зберігав нитки, голки, наперсток і тканину. Це була невелика валізка, яку він завжди брав із собою на гастролі. Під час довгих репетицій, коли інші актори відточували свою майстерність, він займався рукоділлям. Завдяки його художньому баченню рослинні орнаменти оживали на полотні. Вишиті ним вироби, виконані в техніці «гладь», були довершені, а виворіт – ідеально акуратним. Як кажуть: «Судять роботу з обороту». Творчість Ігоря Федоровича завжди вирізнялася індивідуальністю та неповторністю.

Валентина Ярощук. Валізка на згадку про Ігоря Жилінського. Відео

Підпис під відео: Директора Рівненської обласної бібліотеки Валентина Ярощук розповідає про валізку з інструментами для вишивки, яка належала рівненському актору, театрознавцю та педагогу Ігорю Жилінському.

За матеріалами:

Данильчук Г. Пензель, театр і місто – це ключові слова до розповіді про художника, актора, театрознавця та корінного рівнянина Ігоря Федоровича Жилінського / Г. Данильчук // Рівне і рівняни. – 2005. – 1 лип. – С. 6; Данильчук Г. Ф. Рівне у долях його мешканців / Г. Ф. Данильчук. – Рівне : ППДМ, 2012. – С. 108–117; Спогади Валентини Ярощук.

Картини І. Ф. Жилінського

Нитками та гачком: візерунки І. Ф. Жилінського

Алла Українець. Вишивка Ігоря Жилінського. Відео

Підпис під відео: Дослідниця та етнографиня Алла Миколаївна ділиться своїми спогадами про рівненського актора, театрознавця та педагога Ігоря Жилінського та характеризує його вишиті роботи.