В театрі виріс...

Ігор Жилінський

Батько Федір змалку привчав своїх синів до мистецтва. У майбутньому цей вплив визначив долі двох братів. У Рівному добре відомі імена Ігоря й Анатолія Жилінських – акторів обласного театру, які все своє життя присвятили сцені та вихованню молодих акторських і режисерських талантів.

До великої сцени Ігор Федорович йшов з дитинства. На вулиці М. Гоголя (нині – С. Петлюри) 1908 року відкрито театр Зафрана (тепер на цьому місці розташований Народний дім). Ігор Жилінський відвідував його з батьками, а згодом і сам вперше вийшов на сцену як актор. Це було муроване приміщення з трьома дверима, а зал розташовувався дещо нижче рівня землі. «У цьому театрі я виріс, – розповідав Ігор Жилінський. – Відвідував усі вистави, концерти, кіно. Там «Подоляночку» танцював»

Малюнок театру, намальований по пам'яті Ігорем Федоровичем, адже жодного фото його зовнішнього вигляду часів розквіту не збереглося, вміщено у його книзі «Історія театрального мистецтва Рівненщини» (Рівне, 2009).

Малюнок театру Зафрана

Монографія «Історія театрального мистецтва Рівненщини» – це результат багаторічних досліджень Ігора Федоровича. Видання, упорядковане за допомогою відомого рівненського краєзнавця Богдана Столярчука, він присвятив 100-річчю першого стаціонарного Рівненського театру. У книзі відтворені творчі портрети митців і діяльність театральних колективів Рівненського обласного академічного українського музично-драматичного театру, а також театрів в Острозі й Дубні та Рівненського академічного лялькового театру. Автор простежив увесь творчий шлях театру та його передісторію, жив спільними інтересами та творчими зацікавленнями, намагаючись зберегти всі зібрані спогади.

Як зазначає рецензент книги, доктор мистецтвознавства, професор Ганна Веселовська: «Видання цієї книги стало важливою культурною подією не лише для Рівненщини, а й здобутком історико-дослідницької праці в галузі театрального мистецтва України загалом».

Книга була відзначена Обласною премією в галузі театрального мистецтва (2011), а також отримала перемогу в Обласному конкурсі «Краща книга Рівненщини» 2011 року (номінація «Краще історико-краєзнавче видання»).

  • Обласна премія в галузі театрального мистецтва за книгу «Історія театрального мистецтва Рівненщини», 2011 рік
  • Диплом переможця конкурсу 2011 року «Краща книга Рівненщини»
  • Ігор Жилінський в обласній науковій бібліотеці на підсумкам обласного конкурсу «Краща книга Рівненщини» 2011 року.

Ігор Жилінський багато років акумулював інформацію про історію театрального життя Рівненщини і щедро ділився нею. Відео

Рівненський театр до 1945 року. Так було. Відео.

Ще у період навчання в середній школі, Ігор Федорович почав виступати на сцені. Часто вдома з друзями розігрував сценки з байок Л. Глібова та І. Крилова, грався в «театр». Також став учасником аматорського театрального гуртка при Рівненському клубі залізничників, де до 1949 року зіграв 18 ролей. Крім того, проявив себе як театральний художник – допомагав декорувати вистави.

Служба в армії стала для Ігоря переломним моментом. Він потрапив до Москви, де служба у Московській комендатурі дозволила йому відвідувати театри. Завдяки знайомству з артисткою А. Тарасовою він став вільним слухачем студії ім. М. Щепкіна при Московському Малому театрі (1950–1951 рр.). У нього була перспектива залишитися в Москві, навчатися й працювати у столичному театрі, але любов до батьків і рідного краю перемогла.

Батьки Ігоря Жилінського були проти його вибору професії актора. Тато мріяв, що син стане художником, адже той мав талант до малювання.

Повернувшись додому, Ігор Жилінський взяв участь у виставці народних промислів як екскурсовод. Там його помітили артисти Рівненського театру й запросили до трупи. Першою його роллю став ксьондз у виставі «Тарас Бульба». З 1954 по 1969 рік він працював актором у Рівненському музично-драматичному театрі, зігравши 113 ролей. «Рівняни дуже любили театр. Знали акторів і стежили за новими виставами», – згадував він.

Рівненський обласний український музично-драматичний театр впродовж 1945–1960 років розташовувався за адресою: Поштова, 5 (пізніше в приміщенні знаходився Будинок культури будівельників, нині – «Інваспорт»). У 1960 році рівненський театр переїхав в новозбудоване приміщення (сучасна Театральна площа, 1).

  • Рівненський обласний муздрамтеатр на Поштовій, 1955 р.
  • Сергій Вірославов (бутафор-декоратор, завідувач декоративно-художнього цеху театру) з хлопчиком (ймовірно сином) та Ігор Жилінський, 1955 р.
  • Актори театру на Залізничному вокзалі, Рівне, 1955 р.

Паралельно Ігор Федорович навчався в Київському театральному інституті ім. Карпенка-Карого на театрознавчому факультеті. Коли в Рівному відкрився інститут культури, він почав викладати «Історію театру».

Серед його улюблених ролей: Незнамов («Без вини винні» О. Островського), Енгельгард («На світанку» Г. Рубашова), Буланов («Ліс» О. Островського), Степан («Маруся Богуславка» М. Старицького), Пилип («Наймичка» І. Карпенка-Карого), капітан Скворцов («Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ'яненка), король Франції («Король Лір» В. Шекспіра) тощо.

Він також виконав художнє оформлення вистав, серед яких – «Олов'яні кільця», «Зачарована принцеса» Т. Габбе, «Коли цвіте акація» М. Вінникова, «Цвіркунчик» Т. Кожушника, «Під рідним небом» А. Боженка та інші.

Пізніше Ігор Федорович входив до художньої ради Рівненського театру. Ця комісія оцінювала виставу під час її допрем'єрного показу. Після вистави до обговорення долучалися і провідні актори. Члени художньої ради висловлювали рекомендації щодо покращення вистав. Виступи Ігоря Федоровича завжди свідчили про його здатність глибоко аналізувати, авторитетно висловлювати власну думку й не піддаватися чужому впливу. Його слово було вагомим і до нього завжди дослухалися.

Слідом за Ігорем акторським шляхом пішов його молодший брат Анатолій Жилінський. У 1963 році він закінчив режисерський факультет Київського театрального інституту ім. Карпенка-Карого. Після навчання два роки працював у Рівненському театрі актором і режисером, а згодом продовжив творчу діяльність у Києві як головний режисер Літературно-драматичних програм Українського телебачення. Майже 30 років його театр приходив у кожну українську домівку через телеекран.

  • Брати Жилінські: Ігор, Анатолій, Мефодій
  • І. Жилінський у сценічному образі
  • Ігор та Анатолій Жилінські

За матеріалами: