Родинна історія
Розповідь Раїси Цапун про свою бабцю Агафію Сивобородько (Гапку)
Агафія Сивобородько (дівоче прізвище Юзік) народилася 11 січня 1915 року в селянській родині в селі Сербинівка (із 1946 року – с. Будичани Житомирської області) Чуднівської волості Житомирського повіту Волинської губернії. Так як у січні Агафії відзначають іменини, дівчинку назвали саме цим ім'ям, яке означало «хороша», «добра».
Її батьки, Яків та Палажка Юзіки, уродженці цього ж села, походили з багатодітних родин. Були хазяйновиті. На Юзіковому хуторі у них були садки і там вони вирощували грушки, яблука. Сушили їх і возили продавати у Бердичів. Мали багато землі, яку самі обробляли. У господарстві були коні, корови, свині. Мали плуг та інший реманент. Сіяли жито, пшеницю, овес, просо та коноплі.
У їхній сім’ї зростало шестеро дітей: Василь, Федір, Ганна, Агафія, Марія і Андрій. Всі діти працювали разом з батьками. Гапці не раз доводилось водити на нічліг коней. Її батько був дуже хазяйновитий, але мав суворий характер.
У 1929 році сім’ю спіткала велика біда – більшовики почали спрямовувати «політику партії» на колективізацію. Усіх найметкіших, хазяйновитих, ініціативних селян, які не погоджувалися іти в колгоспи – без суду та слідства – позбавляли засобів виробництва, землі, майна, житла та всіх громадянських прав. Таких селян офіційна ідеологія зображувала як «куркулів», «лютих ворогів радянської влади» та «жорстоких експлуататорів». Лише невелика частина селян використовувала працю найманих робітників, здебільшого під час колективізації.
Головним чином селяни створювали свій добробут важкою працею усією родини, ощадливістю та хазяйновитістю. Долю таких людей вирішував не суд, а так звані «трійки НКВД». Як розповідала бабуся Агафія: «Які люди самі пішли у колгосп, то тих не так карали, а до нас прийшла компанією ця сільрада – все позабирали і вигнали з хати».
Забрали тоді Якова і Палажку, двох їхніх старших синів Василя і Федора, і відправили до Сибіру. Таку безправну категорію населення називали «спецпереселенцями» і використовували на найважчих роботах, де вони зазнавали нелюдських страждань. Багато з них, особливо літніх людей та дітей загинуло.
Ніхто не знав, де поділися Яків та Палажка, «пропали безвісти». Одні люди говорили, що їх повбивали, а інші, що Палажка, коли їхала із «висилки» в село, померла в дорозі. І Василь невідомо де подівся, а Федір прожив усе життя у Шушенському, що у Красноярському краї Росії.
У 1947 році він приїжджав у село, але скрізь тоді була така біднота і голод, що він поїхав назад. Там він і одружився, там і прожив усе своє життя.
Менші діти Гапка, Марійка (Маріка) і Андрій (Андрей) під час розкуркулення повтікали, а Ганна на той час була вже заміжньою і жила у сусідньому селі Стовпів (Чуднівський район Житомирської області).
Гапці на той час було 14 років, її сестрі Марійці – 9, а брату Андрію – 7 років. Вона серед них була старшою. Ну що ж, де ж подітися? Хату у них відібрали, то і пішли вони по сусідах. Гапка із цими дітьми скрізь водилася. Згодом їм дали кімнатку в будинку, який називали «патринат» (інтернат). Це була довга споруда, де жили люди, які втратили житло. У цьому будинку був ще медпункт і дитячі ясла.
Гапка не цуралась ніякої роботи, скрізь ходила по заробітках. У тому будинку вона комусь і їсти варила. Казала, що «хочу ж і додому взяти, бо ж Маріка прийшла до мене жити. А Андрей на той час жив у Стовпові, у Ганни». У Юзоховку (назва села) ходила сапати буряки. За роботу давали оселедці. Вона годувала «і Маріку, і Андрея».
Сестра Маріка ще малою пішла працювати на свинарник. Вона й «зарання» заміж пішла. Були такі люди, які побачили, що вона така роботяща і забрали її у сусіднє село Новосілка.
Згодом і Гапка трохи розжилася. Жила вона разом з братом.
У 26 років вийшла заміж за Сивобородька Івана, який забрав її жити у свою хату. Туди оселився й брат Андрій. Чоловік не дуже хотів, щоб Андрій із ними жив, але як Гапка розповідала: «Мені всеїдно його шкода, де ж я його подіну» .
Штогрін І. «Мамі зараз 89 і вона засіяла поле»: історії розкуркулених родів Кашіцьких, Василишиних, Юзіків : [із рубрики «Сталінська спецоперація – Розкуркулення / І. Штогрін // Радіо Свобода : сайт. – Режим доступу: https://www.radiosvoboda.org/a/rozkurkulennya-represii-stalinizm-yuziky-kashitski/30542201.html (дата перегляду: 03.02.2021). – Назва з екрана.
Розповідь матері
Мама Ольга Цапун про Агафію Сивобородько (бабцю Гапку). Розповідь записала Раїса Цапун.
Мати ніколи нічого мені не розказувала про своїх батьків, але я чула це по чужих людях. Народилась моя мати 11 січня 1915 року. Її батьки, Яків та Палажка Юзіки, були з великої сім’ї.
Вони були такі – хазяйновиті. У них були садки на Юзіковому хутірі, там вони вирощували грушки, яблука. Сушили їх і возили продавати у Бердичів. Мали землю, був плуг, коні. Сіяли жито, мололи, пекли хліб. Все хазяйство було: свині, корови. Всі діти робили. Мати моя водила на нічліг коні. Прали веретеном. Полотна робили і перетворювали його на вдягання. Вдягнутись тоді не дуже було й у що...
Батько у матері був дуже хазяїн, але строгий. Був такий, що, о-йо-йой... Дуже був недобрий, а діти ж такі не були. Обіжав він свою жінку Палажку і дітей. Шо-небуть не по батькові – то всі получали. Баба Палажка дуже мучилась з Яковом і розходилась. Батько її казав: «Кістку викинув раз. Чого ти прийшла? Іди. Як там не мучишся, а – іди».
В сім'ї у них було шестеро дітей: Василь, Федір, Ганна, Гапка, Маріка і Андрей. В 1929 році в сім'ю прийшла біда, їх виселяли у Сибір. Батько дуже сопротівлявся, не хотів давати коней і воза, йому шкода було. Які люди самовільно пішли у колгосп – то тих не так карали, а до їх прийшла компанією ця сільрада, все позабирали і вигнали з хати.
Забрали батьків і два материних старших брати – Василя і Федора. Гапка, Маріка і Андрей повтікали, а Ганна була уже замужем у Стовпові (сусіднє село. – Р. Ц.). Батьки ці невідомо, де подівалися, пропали без ізвєстія. Люди казали, що їх повбивали. І Василь той невідомо, де подівся, а Федір прожив все життя у Шушенську (місто у Сибіру. – Р. Ц.). У 1947 році Федір приїзджав у село, але тут було бідно, і він поїхав назад. Там він і одружився, там він і прожив усе своє життя. Моїй матері тоді було 14 років, її сестрі Маріці – дев'ять, а брату Андрею – сім років.
Ну що ж, де подітися? Хату відібрали і пішли вони по сусідах. Вона з цими дітьми скрізь водилася.
Де жила мати, як вислали батьків
Послі їм дали таке, як общежитіє – якась ця каютка, «патринат» казали. Той будинок був такий довгий-довгий, як короварня. Там були і ясла, і медпункт. У ті ясла і я ходила, і Андрушу, молодшого брата, туди носила. Там ще жили люди: якщо десь у когось хата згоріла чи що, то там, як-то готель була. Мати десь там комусь і їсти варила. Казала, що «хочу ж і додоми взяти, бо Маріка прийшла до мене жити».
Ну, вони були такі хазяйновиті, вже й розжилися. Маріка ще малою пішла на свинарник. Вона й зарання замож пішла. Були такі люди, які побачили, що вона така роботяща і забрали її у сусіднє село Новосілку. А мати вже так і жила з цим братом Андреєм. Матері було 26 років, як вона пішла заміж. Чоловік Іван забрав її у свою хату. Жили вони разом з братом Андреєм. Батько навіть і не дуже хотів, щоб цей Андрей був коло неї. «Але ж мені все їдно його шкода, де ж я його подіну», – пригадувала мати. Він так і був біля неї.
Війна
Як почалась війна, то 5 травня 1941 року забрали мого батька Івана на фронт, а я народилася аж 30 серпня цього року. У мого батька було ще два брати Василь і Андрей. Василь – це Маріки Дуцихи чоловік, а Андрей десь у Сіриках (сусіднє село, нині має назву Ягодинка. – Р.Ц.). Навіть казали, що він був якийсь грамотєй, директором в школі був. Всі вони пішли на війну, і ні один не прийшов. Це їх було три брати. У війну прийшло повідомлення, що батька вбили, що пропав безвісти. Який мій батько був, я навіть ніде і карточки з його не бачила.
Про батьків рід
Їхня мати була Голена... Маріцьоха розказувала, а їй її мати казала, що моя баба Голена була така багатирка, у неї ще й кольцо золоте було. А вже мати моя, якщо я часом щось неакуратно зроблю, то на мене казала: «Ой, бабо Голено». Може, й у мене є жилка по цьому, бо мати моя дуже все акуратно робила. Атако шось, то вона мені говорила: «Ой, Голяна Марчукова, вивернені п'яти». Ліда Марчукова мені казала, що я вдалася до їхнього роду. Її мати тоже така добра була. Ліда казала, що її мати була добра для нас усіх. Я ж їй відповідала, що «й до вашого роду трохи вдалася, і до материного».
Про хату
І так мати осталася сама, і так уже хазяювала. Жила вона з Марікою Дуцихою в одній хаті на двох: одна – з однієї сторони, а друга – з другої. Не помирилась мати з Марікою і пішла вона від неї, і все це господарство осталося для Дуцихи. Трохи щось Дуциха сплатила, а мати з Андреєм вибралась на Переселенці (назва вулиці у Будичанах. – Р.Ц.). Вже матері лучше стало, піджилась.
Ну, мати була така, що вона пристаралась грошей, і десь на Гуті (назва одного з сіл. – Р. Ц.) купила на знос хатину. Її перевезли в село і почали строїтись на Переселенцях. Юзік уже тоді пішов за їздового, він і помагав їй строїтись. В 1948-му році ми построїлись, тий я пішла у перший клас, а Юзік уже у осінь оженився. Цього брата оженила мати. То вона йому ну пощі, як мати [була]. І Маріку, і Андрея поженила вона. Всігда Ніна Юзічка з вечерею ходила до їх. Ну, вони там часом щось не мирилися, і мирилися, і всякого було. Як я вийшла заміж 1959 року, то мати вирішила будувати нову хату. Як поставили хату, всі завидують: школу ставлять, а не хату.
Про рід по матриній лінії
У материного батька Якова була сестра Горпина, це баба Ліди, що з Луцького (мова іде про місто Луцьк. – Р. Ц.) часом приїзджає. Баба ця була дуже строга. А ще була баба Оксана, це Ніни Лапчихи баба. Я колись до них ходила, така вона була худюсінька. Дуже ці ножки худюсінькі. У неї в Садках (назва села. – Р. Ц.) дочка була, то я з нею туди ходила. Та, мені здається, спокойніша була. А Горпініца – така була баба, але була така щира.
Про це мені і Ніна Юзічка розказувала. «Це гуляємо весілля: субота – коровай, неділя – весілля, понеділок – перезва, щитай – це весілля вже таке циганське. Знову всі сходилися. І у вівторок баба Горпина каже, шо «приходьте». Вже й нима там на цьому весіллі, чим закусити, але ми по куску якогось сала з бодні візьмем, по пляшці і йдем з Гапкою і у вівторок, і в середу. Ще й у четвер каже: «Приходьте». То це вона така була, це щоб зійтись, повеселитися, погуляти. Озьдо, як Ліда з Луцького приїзджала, то ми розбалакували, то вона казала, що баба Горпина була трохи лінива. От мати Лідина – Маріка, була дуже до цеї роботи, а баба Горпина трохи лінива була і нидобра, ми її боялися.
Про порядок на роботі
Мати робила у ланці. Тоді єрунду платили, в кінці року трудодні1 ці були. Вона на роботу не змиляла («ніколи не пропускала» (діалектне). – Р Ц.), ходила. Була дуже завзята. Чи сапає, чи жати пішла в поле, то все любила, щоб все було до ладу зробляно. Вона робила – що гарно, то гарно. І в полі, і скрізь – все робила до діла. Жінкам у ланці підказувала, і, як треба було, то сварила. Якщо хтось хоче приписати, то вона ще й розкаже. Вона собі не припише, все робила чесно і гарно. Сама була відповідальна і хотіла, щоб всі так. А вони цього не любили, бо є на халтуру роблять.
А вже, як косарі – скрізь сіно косять, то це сіно сохне, а вже ланки його гребуть і в копиці складають. Багато є, шо не робили так, як треба: як-небудь складуть, то копиці позатікають. А баба вже, як викладе цю копицю! Копиця висока і кругом так гарно зробляна, і ніде не затече, то люди казали: «Це Яковиськової копиці». Мати любила, щоб її хвалили. Це як збори ідуть, то вона між начальством у президії сидить...
І мене мати вчила гарно і жати, і вязати. Треба було вижати і скласти ці снопики у копи так, щоб не затікало. Як піде дощ, то щоб з неї навкруг збігало. Мати вчить мене, як снопи в'язати, а я не можу навчитися. У руках – юрок2 такий, зроблю рукою перевесло3. Підсуну його, а потім юрком дуже кручу і кручу. І получалось тоді те накручане, як квітка, і тоді сніп був дуже крепкий. Якщо не так зроблю снопа, то мати по руках юрком била. Якщо хтось по-гано зв'яже снопа, то їздові геть лають. Їм треба ж подати його цілого в той кіш, а вони схоплять снопа – а він розсипався.
А ще, якщо хтось будував хату, як була толока, то мати всім коміни4 мастила. Це ж так тяжко, там не можна було повернутись. Вона така замучана була. Всередині попробуй його глиною вимастити. А вже цю, що мастить, дуже уважали, як була вечеря – то на покуті садовили. Вона була така, що багацько такого робила, щоб собі тяжко, аби – людям, аби її вважали. Така натура була, любила, щоб її уважали.
Про гуляння і співи
Мати любила приймати гостей, і сама ходила в гості. Вони з Ніною Юзічкою скрізь ходили. Ніна пригадувала: «Вона весела була у компанії. Все співала: «Хоч я погана на виду, но зробляна до ладу». Вона гарна, складна була. Очі темно карі, волосся чорне, але лице було у віспі. Як вона мучилась!.. Вона так мучилась, але злізла ця віспа.
Колись були такі заздросні на це гуляння. Візьми зараз один день весілля: повно всього на столі, і ніхто не хоче йти. А це – нема вже шо, і тра йти гуляти. Тоді не було розвитія, не було нічого, то й до купи сходились і пєсні, пєсні і пританцьовують до язика. Приспівують і пританцьовують. От такі були гуляння. У нас в хаті часто збиралися вдови. Ці обкопки (завершення осінньо-польових робіт. – Р. Ц.) у нас справляли. Гуляли і співали всі гуртом. І робити, і гуляти в гурті. Сама мати не любила співати, я не чула, щоб мати за роботою співала, а в гурті – то ще й виводила. У неї звук був голосний. Мати знала і співала всяких давніх пісень. Співала про батьків, яких вислали: «...лишня в мене ложечка, а де ж моя донечка». Це така пісня була, про тих що вислали, то вже щитати, як то співала її мати.
Всі видумасили: «Ото-то, ото-то, а мій милий – золото, я казала: «Купи сито», а він купив решето...», а мати була не дуже з видумками. Мати більшості хазяювати, щоб все було прибрано. Як приїзжало начальство з району, то куди вели пообідати? До Гапки. Вона дасть добре пообідати. У неї завжди було сало, ну й самогонку для себе вона робила. Вона дружила зі всіма і ділила все. Любила вгостити і додоми щось дати. Тоді ж було бідно... Як приходили до Андрея колядувати дівчата, то мати давала колядникам порізаний холодець і сало. Така була хазяйка.
Про роботу вдома та про порядок на городі
Мати жила не бідно, але дуже трудилася. В артілі вишивала. І брата Андрея навчила вишивати. За вишиття давали гроші чи хліб.
Вона любила десь піти, але більш була вдома. У неї всігда треба було шось робити. Це, щоб все було зробляно. Сидіти, співати – вона цього не понімала. Рано встане і вночі доробить, але ти її помагай. Це вона сама не буде робити, треба, щоб її помагали. Оце мати встала, вставай і ти, не дасть спати. То попіл несу на город. А пішла мати на роботу, то щоб в хаті підмастила, теляті нарвала, щоб в жорнах змолола і попрала, повішала.
Як вона пригадувала: «У тридцяті роки в Чуднові, десь біля бані, була артіль. Оце скатерки найбільш вишивали і сорочки. Я шукала заробітку, щоб було чим прохарчуватися. Цілу ніч шию. Не змилиш ні на одну ниточку, бо найде і не прийме. Я то ні разу не змилила. Десь переступила на їдну нитку, те й тра' виплутати і наново ший. Це ж хрестиком шилось, це ж не гладдю шилось. Я то ні разу не плутала, ні разу. Скатерки найбільш вишивали, діркували5. Також ходили і клочча брали прасти».6
Вдома вода тверда, то прати сходились на луг. Від хати через поля стежечкою треба йти десь з кілометр. То це я зібрала, зібрала все це, що до прання у вузель, і вже іду туди прати. І ще й маленькі ночовочки несу з собою на плечах. Ці ночовочки видовбані з липи. Десь мати їх виміняла, тоді з лісів носили. Ці ночовочки ще й зараз там є. І там в тих ночовочках все мию, мию. Вода там не тверда, дуже мняка. Там чуть-чуть намилила, і все так пінить. Попране розстелю на траву, і все воно гарно сохне. Поскладаю його на купку, топір все складу у вузлик і понесла. Це треба було, щоб я весь час шпорталася, а я ж десь хочу ще й і до дітей побігти. Накричить, щоб ніде не йшла, а робила вдома.
Мати любила керувати. Це щоб біля неї був гурт, і щоб все було добре зробляно. Приказувала всім домашнім, щоб був порядок у хаті, і в городі. Мати привчила всіх до праці. Як робити – то всім робити, а як оддихати – то всім оддихати. Всі Андрушові діти були научані до будь-якої праці. Оце робота в городі – то всі на городі. Як орють город, то не дасть щоб пригорнули бур'ян, треба все коріння повикопувати та повитягувати. Вже як вона ослабла, то вже до своїх казала, що шо не зроблять, то все не так. Така була мати...
Про корову
У матері була дуже добра корова. Вона її дуже виручала, тому мати її і гляділа. Однієї зими у великі морози ця корова отелилась, то вона привела її до хати. Все було дуже акуратно. На долівці мати викопала ямку, щоб сеч збігала, а кругом корови обстелила соломою.
Із сметани мати била масло і мене навчила. Я вже у Чуднів ходила продавати і сир, і масло. Тоді салафанів (целофанів. – Р. Ц.) не було, то масло у гичку замотувала. Вона це масло гарненько виробить і в гичечку його замотає. Здорові тичини помиє і туда масло покладе, і там десь на холоді чуть потримає. Ну, зимою, може, в якісь шматки замотувала. Все було дуже чисто. Послі і колотушу (ряжанку. – Р. Ц.) робила. Вона все до ладу зробить і випровадить мене на базар. До сьомого класу я їздила у Чуднів і продавала молочне. Як я замож, то я вже не продавала, вже ми більш стали заробляти.
Про пироги на базар
Мати любила базарувати. Носила на базар продавати і пироги: з горохом, квасолею і з бораками.
Бораків білих, як стушить, то вони почті аж вишньові. Бораків не тра було солодити, вони самі по собі солодкі. Ці бораки так всмажаться, і ще туди сливок укине. Я так любила ті пироги, вони дуже з молоком добрі. Пекла їх мати кажну неділю. Напече цих пирогів повну корзіну і несе на базар, і мене малу з собою бере. На базар ішли пішки. Зберется компанія, і з балачками ідуть. Обернешся – ззаді іде компанія, і далі знов ідуть. А в Чуднові базар – цілий день, і все продавали. Мати покине мене коло цих пирогів, може хтось щось у мене купить, а сама пішла по базару.
Випікання хліба
Мати кожного тижня пекла хліб. У неї він завжди був гарний і добрий. Я ходила десь у клас сьомий і вже цю діжку вимішувала. Вранці мене мати будила: «Вставай, місити діжку». Я спати хочу, але мішу. Вимішу так, щоб з рук тісто само одскакало, щоб пальці були голі. Руки зірвеш поки його вимісиш. Вимісила, вимісила і прикрила діжку кришкою.
Як підійшло тісто аж до кришки, тий топір вона його вже не місить, а хапає з діжки руками і виробляє. Вже вона приблизно знає, скільки треба тіста на цей бухінчик. Бухінці в неї були гарні. Сажала його в піч лопатою і пекла на черіні7.
Я держу лопату і підсипаю мукою або грисом (висівки. – Р. Ц.),а вона вже кладе на цю лопату. Є дрова, нима дров, но на хліб мати піч напалить добре. То цей хліб спечеться, геть аж черепком підніметься. Витягне його з печі і складає шість бухонців. В кого сім’ї були більші, то пекли до десятка хлібів. На хліб треба було змолоти пощі відеречко жита. У млин мало возили, більш мололи вдома, в жорнах. А на хліб так важко молоти!.. Спочатку – на печі, на черінь посиплю зерно: як просушене, то так легше мелеться. У жорна сип зерна по чуть-чуть. Не сип по багато, бо тяжко, не мона крутити, по чуть сип і мели. Тий топір треба його просіяти на сито. На решето – не, на сито сіяли. Потім зерно вже мололи у млині. В селі не було, то їхали у сусіднє село. Це казали, що їдем муку петлювати. Поїхали, тий там ждем, бо гочирідь велика. Ждем, риготимо. Там сміємося і співаємо, поки вже дождем очириді. Засипали нашу пшеницю, і вже ми там ждем муку. Грис – оддєльно, а мука біла – оддєльно...
Про куховарку
Мати гарно готовила по людях і ще й – економно. Брали її багато поваркою і на весіллях, і на похоронах. Є гинша поварка, що її треба давати он скільки всього, а в неї все піде в пользу. Все робила чисто. Но любила, щоб ніхто не підліз і не сказав її нічого поганого, бо могла б і покинути.
Мати ходила до лісу
Як вже мати постарішала, то ходила у ліс по гриби. Так вона не ходила, бо її не було коли, а при невістці [вже] ходила. Цих грибів понасушує, понапарує, і все – таке гарне. А зимою вже, як зварить цей холодець та у великенькі мисочки поналиває, там - риба із цими білими грибами, та все таке було добре.
Про спільну вечерю
Мати любила, щоб це було наварано, і щоб всі разом сідали за стіл. Щоб наварити картоплі, гарно все його приправити, і всім сядати вечерати, чи гобідати, чи снідати. В неї всігда насушана ця сушина, і така вона добра. Вона чаїв – не дуже, чаїв вона – не, ці кампоти були. При старості її скрізь запрошували на поминальний гобід. Зараз вже всі йдуть, а тоді старіших брали помолитись Богу.
Мати була неписьменна, але все дуже знала. Хоч і неграмотна, але дуже гарно молилася всяких. Могла розписатись, в грошах все понімала.
У мене був брат Андруша. Народився він в 1951 році. До матері тоді залицявся Тіхоша, він був старшим фуражиром. Корові ж десь треба було щось скубнути, то й мати просила його допомогти. Всі знали, що це його дитина, але мати записала його Івановичем.
В 1973 році Андрей оженився і привів до матері в хату невістку Раїсу. Так мати з ними і жила. Народилось у них п'ятеро дітей. Мати всіх онуків виняньчила.
В 1985 році мати пережила велике горе. Влітку улюблена онучка Таня (мала 5 років) рвала на подвір'ї вишні, впала з неї і на другий день померла... Через рік, осінню, загинув мій брат Андрей. (Під час силосування перекинувся трактор, у якому він працював. – р. Ц.). Мати дуже вміла оплакувати. Як за Таньою і за Андреем, то все розказувала на похороні. Вміла так все розказати у плачі.
Ніколи її ця спина не боліла і ці ноги. У неї була задишка, її мучила ця задишка. Мати пережила усіх своїх сестер і братів, і на 85 році навесні померла.
1. Трудодень – форма оплати праці в колгоспах СРСР, введена у 1930 – 31 рр. під час примусової колективізації сільського господарства.
2. Юрок – трубочка, зроблена з стовбура бузини або іншого дерева, що використовується при змотуванні ниток у клубок. Також з його допомогою зв'язували перевеслом сніп. (Академічний тлумачний словник (1970 – 1980).
3. Перевесло – джгут із скрученої соломи або осоки для перев'язування снопів. (Академічний тлумачний словник (1970 – 1980).
4. Комін – горішня частина димоходу над дахом якої-небудь будівлі; димар. (Академічний тлумачний словник (1970 – 1980).
5. Діркування – шов, який застосовували для підгинання країв виробу.
6. Будичани. Традиційна спадщина : Наук. вид. / записи, транскрипції та впоряд. Р.В. Цапун. – Рівне : Перспектива, 2007.
7. Черінь - нижня площина, дно печі, де горять дрова – місце для випікання хліба і варіння страв, Академічний тлумачний словник (1970 – 1980).
