Сівак Микола Станіславович скульптор-кераміст, живописець

Микола Сівак народився 22 травня 1953 р. у місті Проскурові, тепер Хмельницький. Це митець, який писав на полотні переживаннями душі та покликом серця. Свій творчий шлях прокладав з вірою у всемогутність фантазії, любив експериментувати і створювати символічні образи. Його називали митцем, який зцілює духовно спраглих. Творчість Миколи Сівака є глибоким естетичним джерелом, пронизана українською піснею, легендами та переказами. В його картинах краса Карпат, велич замків, чарівність жінки та просто любов до життя. Важливу роль в житті митця відіграє бажання утвердити скульптуру і живопис, як елемент сучасного інтер’єру, ландшафтного дизайну чи садово-паркових композицій. Людські постаті в скульптурах проглядаються лаконічно і спрощено. Вражав працелюбністю та творчою енергією і завжди говорив: « Ми прийшли в цей світ, щоб діяти».

Пан Микола народився в польській родині. Пізніше згадував про неї: «В місті є район «Гречани» і вулиця, на якій нині стоїть 50 будинків. Це була земля діда Якуба. Він один на весь район мав цегляну хату, власний млин, 20 коней. Його в 1936 році «совєти» заарештували, і слід його згинув. Бабусю Марилю з дітьми вивезли в Якутію. Вже після смерті Сталіна вони повернулись назад на Хмельниччину. У Хмельницькому поруч жило багато поляків. І Микола змалечку ходив з бабцею до костелу, чув, як вправно вона розмовляла польською. Мама вже гірше знала мову – мало було спілкування з поляками». Удома всі спілкувались польською, і коли малий Миколка йшов до російської школи, то жодного російського слова не знав. А от польську не забув.

По життю Микола Станіславович почувався українцем. Тут жив все життя, тут вивчився, тут відбувся як художник і скульптор. А земля, що під ногами, і світ, що навколо, дуже багато значать для людини, яка живе творчістю. Любив українські народні пісні, тому в митця багато робіт цієї тематики. Хоч і поляк за походженням, а знав понад сто українських пісень і любив їх співати.

Дорога в мистецтво прокладалась з дитинства. Микола просто любив малювати. Коли йому було дванадцять – раптово помер батько. В п’ятнадцять сам поїхав до м. Вижниця, де навчався у Хмельницькій школі образотворчого і декоративно-прикладного мистецтва протягом 8-ми місяців, а пізніше вступив до Вижницького державного художньо-промислового училища на відділ художнього конструювання (1969 р.). Старався добре вчитися і одержував підвищену стипендію в розмірі 40 карбованців. Тут і зустрів свою долю – пані Тамару. Одружилися студенти на четвертому курсі у 1972 році. По закінченню навчання, у 1973 році, подружжя переїхало до міста Львів. Микола був направлений на ювелірний завод працювати художником, розробляв дизайн ювелірних виробів. На цьому ж заводі працювала і дружина Тамара. Через пів року після вступу Миколу забрали до війська (1974–1976 рр. ) По завершенню служби навчався у Львівському інституті декоративно-прикладного мистецтва (нині академія), який закінчив у 1983 році (викладач В. М. Подольський). У цей період у подружжя Сівак народилося двоє дітей: Юлія 1978 р. н. і Роман 1980 р. н. Загалом подружжя Сівак прожило у Львові десять років, а тоді переїхали в місто Рівне, так як Тамара Сівак рівнянка. Це був 1983 рік.

З 1994 року пан Микола працює як скульптор Художньо-виробничого комбінату в м. Рівне та у 1995 році стає членом Національної спілки художників України. З 1997 р. по 1999 р. працював викладачем Рівненської дитячої художньої школи.

Микола Станіславович освоїв ювелірну програму, так як в училищі вивчав художнє конструювання і карбування. Володів не тільки мистецтвом живопису, скульптури, художньої кераміки, а ще йому пощастило навчитися традиційного народного промислу чорнодимленої неполиваної кераміки – Гаварецької кераміки. Один із майстрів навчив скульптора і піч будувати, і технології чорної скульптури.

Скульптор згадував: «Одна з моїх перших серйозних робіт – це чотири музи, виконані зі штучного каменю, що нині прикрашають споруду Рівненської філармонії (1987 р.). Я виграв оголошений конкурс ще студентом».

У Рівному багато робіт, виконаних Миколою Станіславовичем. Це і цікаве керамічне панно, котре знаходиться у дитячій поліклініці №2 на вулиці Грушевського (1986). Авторський задум Тамари Сівак, а втілив в життя цей задум Микола Сівак. Також у місті встановлені: пам’ятник загиблим у локальних війнах у парку «Лебединка» (1999), пам’ятник першій вчительці, який розташований біля головного корпусу Рівненського державного гуманітарного університету (2003), меморіальна дошка на честь А. Ю. Грицая на приміщенні Рівненського музичного фахового коледжу РДГУ (2004).

У 2017 році на вулиці 16 липня встановили пам’ятник Георгію Косміаді, роботу над яким Микола Сівак розпочав ще у 2012 р. Його виготовляли у композиції, тобто з прив’язкою до місця, де проживав видатний художник, архітектор, викладач Георгій Петрович Косміаді. Микола Станіславович творчість цього художника, який створив у Рівному свою мистецьку школу. Увічнити такий талант і таку людину в місті – це відповідально й почесно, а тому наполегливо працював з біографічним та ілюстративним матеріалом, багато спілкувався з дочкою художника і прислухався до її слушних порад.

Елемент в скульптурній композиції – дещо розширена палітра, яка уявно розширює поле творчих робіт митця. Розміри пам’ятного знака гармонійно вписуються в невеличкий архітектурний простір скверу з деревами, які там ростуть. Матеріал – листова мідь. Камінь в постаменті й оздобленні – «по- костовка» і «капустян».

У 2023 році у Рівному відкрили пам’ятний знак на честь рівненських театралів Атталії та Анатолія Гаврюшенків – ще одна робота Миколи Сівака. Встановлений він коштом акторів Рівненського Народного театру. Встановили пам’ятний знак на фасаді будинку на проспекті Миру, в якому подружжя проживало 15 років.

Роботи митця прикрашають й інші міста. Одна дуже цікава робота знаходиться у Луцьку на колишній площі Ринок у старому місті біля Покровської церкви. Це пам’ятний знак на честь двохтисячоліття Різдва Христового. Ангел-вісник повертає на баню зрізаний при радянській владі хрест (2000). У місті Березне – пам’ятник Тарасу Бульбі-Боровцю – перший пам’ятник в Україні на його честь (2005). У парку Трипільської культури знаходиться скульптура, присвячена письменнику-фантасту Олесю Берднику (2005). На Трипіллі пан Микола вперше почув про Олеся Бердника та його творчість, познайомився із документальним фільмом про нього. І був настільки вражений цією особистістю, його трагічною долею, що відразу відгукнувся на ідею увічнити його пам’ять. Також його роботи прикрашають парк у Хмельницькому – скульптура « Український мотив» (2009). На території парку Національний університет «Острозька академія» є декілька скульптур роботи Миколи Сівака: «Музика ллється», «Човен пливе», «Матір» (2015).

Більшість робіт Миколи Сівака виконані зі штучного каменю, хоча він працює із різними матеріалами. Наприклад, пам’ятник Косміаді виготовлений із листового металу, а пам’ятник першій вчительці відлитий із бронзи. Працював митець також й з природним каменем.

– Із натурального каменю висікати скульптури набагато складніше. Наприклад, із вапняку легко, а з пісковику, наче він і м’якший за граніт, але бувають такі породи, що вдовбати не можна, – розповідав скульптор. – Коли я був на Трипіллі, то робив скульптуру під два метри з натурального каменю, робота над нею тривала майже місяць. Виготовлення скульптур – заняття не з дешевих. Найменшу скульптуру, щоб її відлити в бронзі, то треба близько 150 доларів, і це без роботи скульптора. Робота дуже клопітка і тривала. Тому бронзові скульптури дуже дорогі, і їх не кожен може собі дозволити. Вартість невеликої скульптури буде складати близько 2500 доларів. Їх можна продати у Польщі, Китаї, але не в Україні, тут це трапляється вкрай рідко.

– Без мистецтва мені життя не буде, – зізнавався пан Микола. – Я не можу не робити. Перша моя думка, коли я прокидаюся, – це моя робота. А коли завершується день, моє найбільше бажання, щоб швидше наступив світанок і я міг далі працювати. В мене не буває стану, коли я скучаю. Навіть у депресії йду до майстерні, беру шматок глини, розминаю і розтягую його в різні сторони... І з’являється зачіпка, і надихає на розвиток ідеї і сюжету. Одразу з’являється настрій, пропадає апатія і депресія. Ідеї та натхнення черпаю з усього, що мене оточує. Прокинувся, дивлюся, а на балконі сидить ворона, грати, лінії... і вже на основі цього я можу зробити композицію. Під час навчання виконував більш реалістичні роботи, нині ж мої роботи – це моє бачення через призму символізму.

Реалістичні роботи може зробити кожен, хто закінчував художній навчальний заклад, стверджував митець. Хтось гірше, хтось краще, але зроблять. А ось пропустити через себе той реалізм і на основі зробити композицію, що дихатиме символами – це вже треба посидіти.

– Одна справа навчитися технічно правильно виконувати роботи, а інша справа – мистецтво. Мистецтво – це емоції, якщо у мистецтві все грамотно і скрупульозно, то це просто гарно виконана робота. Людина від природи розумна і в будь-якому випадку її розум буде видно. Якщо професіонал-художник малює, то його розум і вправна техніка вже відображається на полотні – це не потребує додаткового підтвердження. Мистецтво має бути емоційне, якщо є емоція, то це є мистецтво. Якщо ж воно не емоційне – це просто хороша школа. Школа, звичайно, повинна бути, без хорошої школи ніяк. В кожній спеціальності треба мати висококласну школу, та пізніше треба від неї відходити, аналізувати і брати образи, перетворюючи їх у свої, – говорив скульптор.

Починаючи з 90-х років вже минулого століття скульптура і живопис потихеньку набули іншого формату, був впевнений Микола Сівак. Зараз на виставках можна по¬бачити суперові авангардові роботи. Неодноразово рівненський митець відвідував виставки у Польщі, Болгарії та інших країнах, і, за словами пана Миколи, їм до робіт українських митців далеко. Українська скульптура і живопис нині на досить пристойному рівні. Але буває і там вистрелюють неймовірні таланти і надзвичайні роботи. Для митця було важливо відвідувати виставки і не тільки українські, а бувати й на закордонних, щоб бачити, чим займається світ і отримувати імпульс для подальшої творчості.

Перша персональна виставка Миколи Сівака відбулася у Львові в 1996 році. А далі були не тільки персональні, а й обласні, республіканські та міжнародні художні виставки: Хмельницький (1997), Чернівці (1998), Рівне (кожні 5 років), Вижниця Чернівецька обл. (3 виставки), Луцьк (2004), Тернопіль (2005), Івано-Франківськ (2005), Суми, Київ (2010 р. – в Народному домі «Великий скульптурний салон» та 2014 р. – міжнародна виставка «MY GALLERY») Восени 2022 року долучився до виставки «Осінній салон» у м. Львів. На ній були представлені 2 скульптури Миколи Станіславовича – «Відпочинок» і «Амазонка», їх визнали як найкращі.

Були в Миколи Станіславовича й учні, їх не багато, бо ж швидко багатьох підготувати неможливо. Тож своїм підопічним рекомендував вступати у вузи, що розташовані у великих містах. Там є багато музеїв, частіше приїжджають виставки із-за кордону, можна бачити, як митці працюють, які тенденції у мистецтві і скульптурі переважають у даний період. Діти подружжя Сівак теж зросли на творчій ниві і їм передався хист від батьків. Дочка Юлія – дизайнер інтер’єрів, син Роман – 3D-художник.

Окрім скульптури, Микола Сівак займався і живописом. Коли вчився в училищі, займався тільки живописом, потім настала двадцятирічна перерва, а згодом таки зміг повернутися до живопису. Дуже багато виконав робіт на мотиви українських пісень. Доки дозволяло здоров’я намагався щороку приймати участь в пленерах, які відбувалися в різних мальовничих місцях України.

– Уявіть, що у Франції проходить виставка з усього світу. То ж треба, щоб люди, які розуміються у мистецтві чи цікавляться мистецтвом, одразу зрозумі ли, що ці роботи належать українським майстрам. У тих роботах має відбиватися національне, але це не означає, що там повинні бути шаровари. Просто це треба пропустити через сучасність і зробити так, щоб там відчувалася Україна. Національне має звучати. І це не тому, що я такий правильний чи патріот, – говорив Микола Станіславович, – не в тому справа. Ми живемо на цій землі, тож і роботи мають виражати це середовище. Я люблю мотиви українських пісень, поезій, творів – це ж цікаві теми. Навіщо мені шукати щось там в Африці чи Франції? Цікаво, коли все різне, коли видно почерк тієї чи іншої нації.

Митець не завжди зберігав деталізацію на своїх полотнах, це тільки при необхідності, а так, стверджує, для художника важливо створити роботу на основі по баченого. Дуже мало у нього робіт, ви конаних з натури, більшість картин - це переосмислені й трансформовані твор чою уявою образи. За два роки ( 2017-2018 ) Микола Станіславович створив близь ко 100 робіт і це тільки картини. Процес створення картини триває протягом двох днів - по 4-5 годин. Через деякий час ми тець може повертатися до свого дітища і підправляти якісь моменти. На створення ж скульптури йде більше часу - в серед ньому місяць - півтора, а були й такі робо ти, що по три місяці робилися. Мистецтво потребує емоцій, часу і витримки, ствер джує Микола Сівак.

Багато робіт художника нині зберігаються в приватних колекціях Італії, Франції, Польщі, Канади, Австралії. Микола Сівак отримав безліч нагород та відзнак, зокрема був лауреат обласної просвітянської премії ім. Григорія Чубая (2000) та мистецької премії ім. Г. Косміаді у галузі образотворчого мистецтва (2017).

Останнім часом пан Микола багато працював як художник. Він вважав, що художник без фантазії – це просто констатація факту. Не визнавав живопису без кольору. Його живопис перекликається своєю пластикою, образністю з його об’ємними роботами. Художник передавав переважно настрій природи, де зазвичай домінують яскраві кольори. Щедрі згустки фарб – як ознака великої закоханості пана Миколи у світ сонця і квітів. Тому і любуєшся живописними роботами не менше ніж скульптурними. А скульптуру любив візерунчасту з цікавим символічним вирішенням. Є образи, застиглі в пориві, в них присутня динаміка, рух, відчуття життя.

Живопис – це переважно стилізовані композиції, іноді гротескні. Любив зображати птахів, вони виходили декоративні, казкові. Із тварин – коней, і вони часто ставали персонажами робіт митця. Особливу увагу приділяв монументальним речам. «Дякую Богу, що він дав мені фантазію, тому мені малювати просто і легко», – казав пан Микола.

Микола Станіславович інтенсивно заповнював творчістю кожен свій день, народжуючи різнобарвні яскраві образи героїв етносу, пісень, легенд, які були віддзеркаленням його невгамовної художньої фантазії. В його картинах неосяжність, авангардизм, пластика, символізм і народність, світло і тінь, гра кольору.

Микола Станіславович був надзвичайно позитивною людиною, з ним було приємно спілкуватися. Кожному він бажав мати в житті чотири речі: особистого здоров’я; здоров’я усієї сім’ї; займатися улюбленою роботою, так щоб справа подобалась; бачити світ, подорожувати. Поляк з українським серцем. Митець, який створював глибокі філософські образи. Він був вчителем для талановитої молоді, яка вирішила йти дорогою мистецтва. Надзвичайно справжній і щирий у спілкуванні з усіма, хто переступав його поріг. До останку натхненно працював і планував виставку скульптур. Не зважаючи на тяжку хворобу не скиглив, не жалівся і не втрачав віри.

Миколі Сіваку в травні 2023 року виповнилося 70 років і у цьому ж році життя поставило крапку. Але пам'ять не має меж.

Виставка, котра була запланована за життя відбулась посмертно. «Мова душі» Миколи Сівака. Назва є досить влучною. Експонувалися живописні та скульптурні роботи автора, створені в останні роки його життя. Відкриття відбулося 21 травня у виставковій залі Рівненської обласної організації Національної спілки художників України за підтримки голови організації Петра Подольця та родини митця. Творчість пана Миколи пройшла переважно в студіях спілки. Микола Станіславович пишався, що є членом Спілки художників України.

«Батько був світлою людиною, і я сподіваюсь, що ми ще покажемо його роботи за кордоном. В цілому він дуже виріс за останні роки до його смерті, адже раніше я його сприймала як скульптора, а тепер як і художника», – висловилась донька п. Миколи – дизайнерка та архітекторка Юлія Сівак.

Виставка захоплює яскравою кольоровою гамою полотен, а скульптури затримують увагу відвідувача своєю загадковістю. Вони дивують, притягують, а найголовніше – змушують думати.

Нашого талановитого земляка – Миколи Станіславовича Сівака серед нас вже нема, але його безсмертні твори залишаться з нами.

За матеріалами:
Сівак М. Робити професійно свою справу / М. Сівак, О. Савчук // Вільне слово. – 2003. – 21 трав. – С. 7.;
Данильчук Г. Георгій Косміаді повернувся до Рівного / Г. Данильчук // Льонокомбінат. – 2017. – 7 лип. – С. 9.;
Скульптор та художник Микола Сівак [Відео] // Youtube : [Суспільне Рівне]. – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=XvQdPdDNLqI (дата звернення: 15.02.2024). – Назва з екрана.;
Микола Сівак: «Мистецтво потребує емоцій, часу і витримки» / М. Сівак, Н. Романчук // Льонокомбінат. – 2018. – 29 черв. – С. 9.