В 1978 р. закінчила Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва (нині Львівська національна академія мистецтв).

З 1993 р. член Національної спілки художників України. Впродовж 2012–2017 рр. очолювала Рівненську обласну організацію Національної спілки художників України.

Працює у галузі художнього текстилю (гобелен, батик) та живопису.

Учасниця більше 300 виставок: міжнародних, всеукраїнських, зональних, обласних.

Міжнародні виставки художнього текстилю:

• 1987 – Естонія: Таллінн
• 1989 – Латвія: Рига, Дзінтарі
• 1998 – Україна: Львів
• 2001 – Польща: Лодзь, Пшеворськ, Жешув Словаччина: Свіднік Угорщина: Залаегерсег Україна: Львів, Київ
• 2002 – Польща: Лодзь, Варшава, Кросно Україна: Київ
• 2003 – Польща: Лодзь, Закопане, Ковари Словаччина: Свіднік
• 2004 – Словаччина: Свіднік, Пресов Угорщина: Залаегерсег Україна: Львів
• 2005 – Японія: Токіо Словаччина: Свіднік, Пресов Україна: Херсон
• 2011 – Словаччина: Пресов Росія: Москва
• 2012 – Угорщина: Залаегерсег Польща: Люблін, Кросно Україна: Львів
• 2013 – Словаччина: Свіднік, Пресов Угорщина: Залаегерсег
• 2015 – Словаччина: Пресов, Свіднік
• 2016 – Угорщина: Залаегерсег
• 2018 – Україна: Глиняни

Брала участь у 24 всеукраїнських виставках.

Учасник 10-и міжнародних бієнале художнього текстилю з льону в Польщі (Кросно, 2000–2018 рр.).

Учасник 5-и Всеукраїнських триєнале художнього текстилю (Київ, 2004–2018 рр.).

Неодноразовий учасник міжнародних ткацьких пленерів на Гуцульщині, Богуславщині (Київська обл.), Закарпатті та виставок-симпозіумів з експериментального текстилю у Львові під назвою «ТекстилIZM» (2004 р., 2005 р., 2009 р., 2011–2015 рр.).

Дипломант I Всеукраїнської триєнале художнього текстилю (Київ, 2004 р.). Дипломант VI та ХІ міжнародної бієнале художнього текстилю з льону в Польщі (Кросно, 2010 р., 2016 р.).

Персональні виставки: м. Рівне – 1996 р., 2003 р., 2006 р., 2011 р., 2012 р., 2016 р.; м. Збараж – 2001 р.; м. Луцьк – 2003 р.; м. Білосток (Польща) – 2007 р.; м. Люблін (Польща) – 2012 р.; м. Дубно – 2016 р.

Педагог-викладач фахових дисциплін в Рівненському державному гуманітарному університету (1997–2003); у Художній школі Рівненського міського палацу дітей та молоді з 1992 р.; у Художній студії при Рівненській обласній організації Національної спілки художників України (2005–2017); з 2017 р. керівник і викладач живопису, рисунку, композиції у Художній студії при громадської організації «Колоарт» (https://rivneart.org.ua/).

---

З-поміж творів майстра художнього текстилю, члена Національної спілки художників України Тетяни Лукашевич зупиняють й прикарбовують погляд «Кишеньки моєї пам’яті» – зрослі із мережива спогадів лаконічні форми, давні світлини, наснажене пам’яттю родини та народу плетиво життя…

У мисткині воно виявилося напрочуд змістовним – від початків до творчої зрілості: зі сформованим тематичним арсеналом, наріжними концептами, пластичними стратегіями, задумами, утілюваними у розмаї батиків, м’якості гобеленів, барвистому затишші ліжників.

Уналежненість культурним традиціям Тетяна всотувала з дитинства. Прадід художниці Іван Хомич Куліш – талановитий поет та педагог – приїхав до с. Городок, що біля Рівного, за запрошенням волинського мецената барона Ф. фон Штейнгеля. Завідував двокласним училищем, котре мало перетворитися в Аграрну Академію на Волині. Долучився до організації першого у краї археолого-етнографічного музею. Дружина Івана Хомича – Надія Олександрівна Августинович-Куліш – брала участь в етнографічних експедиціях, збирала і замальовувала зразки народного одягу, ткацтва, різьбярства. Була неперевершеною майстринею вишивки. Одна з оздоблених нею сорочок в родині зберігається до цих пір.

Різнобічно обдарований, Іван Куліш захоплювався грою на скрипці, керував хором, не розлучався з блокнотом для замальовок. До поважних літ викладав біологію у рівненській ЗОШ №5.

Любов’ю та увагою Івана Хомича осяяні перші сім років життя Тетяни. У пам’яті зринають спекотне літнє небо, прохолода прадідового кабінету, палітурки старовинних книг й казковий дивосвіт: аметист, яшма, гірський кришталь, привезені Штейнгелем з Уралу, гербарії, зібрані мандрівками Поліссям, опудала птахів. Згодом відкрила для себе прадідову поезію – одухотворену, талановиту, зі складною символікою, відгуками Срібного віку, зрослу на перехресті культур. Книги з бібліотеки Івана Куліша подарували образи. За мотивами поетичної збірки О. Кондратьєва – єдиної вцілілої зі знищеного у 1939 р. накладу – Т. Лукашевич створила одні з кращих ранніх робіт.

Мистецькі зацікавлення доньки плекала мама – педагог, літератор, краєзнавець Ірина Куліш-Лукашевич, лекції якої у Рівненському музичному училищі колишні студенти згадують донині, а книги з історії краю, що їх чимало написала останніми роками, радують рівнян.

У 1973 р. Тетяна вступила до Львівського державного інституту прикладного і декоративного мистецтва, котрий, й у часи тоталітарного тиску, залишався осередком вільного мистецького пошуку, інтелігентності, професіоналізму. Сутнісною рисою навчання стало поєднання натурних штудій, відшліфованого традицією академічного вишколу з декоративним спрямуванням, відображеним у завданнях з «декоративного рисунку» та «декоративного живопису» .

Розраджувала вільнодумна атмосфера: прочитані на сторінках самвидаву твори М. Булгакова, видана невеликими тиражами поезія Л. Костенко, мистецькі журнали «Projekt», «Sztuka», «Arta», поїздки до Прибалтики, де на творчих симпозіумах знайомилися з експериментальними текстильними формами, незалежність суджень викладачів. Живопис викладали вже легендарний К. Звіринський та С. Коробчак, рисунок І. Туманов, композицію М. Безпальків, скульптуру Й. Садовський, графіку В. Черкасов.

Запам’ятався Володимир Овсійчук, який у непрості семидесяті, практично без купюр, читав історію мистецтва ХХ ст. За спогадом художниці, під його впливом студенти вивчали польську мову, віднаходили літературні новинки, долучалися до театралізованих вечорів (досі згадують вечір, присвячений Мікеланджело, на який зійшовся мало не увесь мистецький Львів!), відвідували прем’єри театру ім. М. Заньковецької, у затишній оселі маестро на вул. Лесі Українки розглядали ілюстровані альбоми, поринаючи у напівтабуйовані мистецькі світи.

Однокурсницею і товаришкою Тетяни Лукашевич була відомий український дизайнер Галина Забашта. На старших та молодших курсах навчалися нині знані майстри художнього текстилю, викладачі Львівської національної академії мистецтв Зеновія Галан (Шульга), Таміла Пугачевська (Печенюк), Галина Кусько, Вікторія Дубовик, Наталія Борисенко, дослідниця українського народного мистецтва Олена Никорак. Повновартісне талановите гроно…

Вабив й сам Львів – золотавим маревом легенд, бароковим, неоготичним, сецесійним ландшафтом, самобутньою міською субкультурою, жаданням національної окремішності. Обов’язкові інститутські практики проходили у Музеї етнографії та художнього промислу. Влітку чекали експедиції, коли, мандруючи Поліссям, неподалік стародавнього Нобеля, зазирала у «бабусині скрині», вивчала орнамент та форми народного одягу XIX–XX ст., осягала забуті техніки, всотовувала традиції. Розробляючи курсову колекцію «Волинське ткацтво», вистудіювала фонди Рівненського обласного краєзнавчого музею. Захопилася серпанковими тканинами, світлотіньова гра яких віддзеркалила у майбутніх творах. На п’ятому курсі ходила на заняття у вишитій прабабцею сорочці, «скопійованій з прадавнього поліського взірця» .

Після закінчення ЛДІПДМ Т. Лукашевич отримала призначення у Республіканський будинок моделей трикотажних виробів Міністерства легкої промисловості УРСР – один з провідних вітчизняних БМ. У колективі панувала творча атмосфера, керівництво дослухалося побажань художників і можливо було утілити найвибагливіші задуми. Поряд з випуском масової продукції створювалися ексклюзивні виставкові колекції, поціновувані в Австрії, Данії, Італії, Німеччині, Франції, Туреччині, США, Канаді, Мексиці, ОАЕ. Значна увага надавалася етномотивам – національним, фольку, еконапряму. Тішило, що один день на тиждень виділявся для індивідуальної роботи – так званий «творчий день». Поруч працювали відомі майстри (Г. Митрохіна, Л. Дмитровська, В. Жильцова, М. Пашницька, Н. Попова, Т. Щедріна) та молоді обдаровані дизайнери. Так, в один рік з Тетяною Лукашевич професійний шлях у БМ розпочали випускниця ЛДІПДМ Галина Забашта та відомий київський модельєр Надія Старовойтова.

Попри нетривалість дизайнерської практики, у проектах Т. Лукашевич виоформилися риси авторської концепції – заснованої на асоціативному переосмисленні традиційного строю, знанні орнаментики, виваженості пропорцій. Моделі художниці, розроблені в етностилі у співпраці з Л. Гайовою, були опубліковані у журналі «Краса і мода».

Тетяна могла продовжити діяльність у Будинку моделей, побудувати кар’єру у Києві. Проте майбутнє уявляла лише в Рівному – у прихистку рідного обійстя, в долученні поліським витокам.

По поверненні до міста мисткиня працювала у виробничих майстернях Художфонду, до його закриття 1993 року. У межах державних замовлень виконала низку гобеленів (ширма для ресторану «Турист», м. Рівне, 1989) та оригінальних мозаїчних композицій (смальтові мозаїки на автобусних зупинках сс. Косаново, 1982; Сатиїв, 1983; Загребля, 1985; Листвин, 1987; фасадах «Будинку малятка» у Рівному, 1989 та ін.), окремі з яких збереглися донині.

Важливою ділянкою творчості стали сценічні костюми. В одних, використовуючи природну фактуру вовни та льону, майстриня переосмислювала оздоблення та крій строїв Полісся («Ранішня зоря», 1984; «Срібний передзвін», 1987; «Барви Полісся», 1992). В інших прагнула асоціативності, гри ліній та колористичних площин («Космічна рапсодія», 1986). У комплектах, спроектованих Тетяною, виступали самодіяльні танцювально-хорові та естрадні колективи сс. Зоря та Горбаків, ансамбль пісні і танцю «Ровенчанка» Українського Інституту інженерів водного господарства, солісти Рівненської обласної філармонії (колекції «Ранкова зоря», «Серпанкові мрії»).

Твори художниці з’явилися на виставках: обласних (з 1982 р.), зональних, республіканських (з 1988 р.), міжнародних (міні-текстилю Рига, Дзінтарі, 1989; «Oderland–95», м. Франкфурт-на-Одері, Німеччина, 1995 та ін.). У 1993 р. Т. Лукашевич вступила до Рівненської обласної організації Спілки художників України. В червні 1996 р. у Рівненському музеї українського мистецтва, спільно з досвідченими майстрами художнього текстилю Параскою та Віктором Липовими, відбулася персональна імпреза мисткині.

Не всупереч творчій діяльності розгорталася педагогічна: у Рівненському музичному училищі, де у 1980–1997 рр. Тетяна читала історію світового мистецтва – об’ємний, розрахований на чотири роки, ґрунтовний лекційний курс; в Інституті мистецтв Рівненського державного гуманітарного університету, де у 1997–2005 рр. викладала основи композиції, декоративну композицію, історію образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва; у Рівненському Палаці дітей та молоді, де спричинилася створенню дитячої художньої школи й працює до сьогодні.

З початку 1990-х чільне місце у доробку Т. Лукашевич посіли гобелени: з м’яким ритмом, сонячно-веселковим колоритом, просякнуті радістю життя. У творчість увійшли фітоморфні мотиви, небесні плеса та поліські праліси («Ранок», 1991; «День посміхається», 1991; «Вечоріє», 1991; «Ранок співає», «Нічний політ», 1992; «Рухи життя», 1998), літературні («Ніч під Івана Купала»; «Таїна чарівливої ночі», 1995) й музично-асоціативні образи (серія «Слухаючи Баха», 1993), візуалізації біблійних тем та філософських рефлексій («Промінь світла», 1993; «Початок життя», 1994; «Поліська заступниця»). Сформувався повнозвучний, декоративний індивідуальний стиль.

Концептуальним проривом став «Білий янгол», замислений 1996 року у переддні Великодніх свят… Розмай барв стишився, сконцентрувався у змістонаповнену монохромність, площини набули прозорості, сповнилися неземним білим сяйвом, віддзеркалили трансцендентність буття. У композиційному та колористичному лаконізмі унаочнився платонівський «поесис», набула зримих абрисів плотінівська тріада, у якій Першоєдине – краса, мудрість і моральність, буття і небуття, все і ніщо.

Конкретизована на християнському ґрунті «триєдність Неба-Землі-Людини» склала стрижень пошуків мисткині наступних десятиріч. Утворивши константну духовну вертикаль, зреалізувалася в образно-пластичних варіаціях: просвітленості «Благовіщення» (2006); онтологізованій статиці «Золотого янгола» (2007); ліризмі «Моїх янголів. Настроїв» (2006) – з повітряною легкістю форм, градацією просякнутих небесною блакиттю й теплом земних терен колористичних площин.

Наскрізну тему творчості утворила символіка – трипільська, давньослов’янська, унаявнене в знакообразах християнське світочуття. Захоплення нею народилося зненацька – зі знайомства з фундаментальним дослідженням Аріеля Голана «Міф і символ» та розробки лекційного курсу в Інституті мистецтв РДГУ.

Особливо художницю зацікавила семантика українського народного орнаменту – вишивок, писанок, килимарства, гончарства. Розглядала її як самостійну інформаційну систему, що розкриває етноособливості асоціативного мислення. Зважала на здатність символу відтворювати ціле у частковому, відроджувати повноту Всесвіту й людського універсуму, структурувати змісти сьогодення, утверджувати зв'язок поколінь.

Знання архаїчних культур трансформувалося в індивідуальну рефлексію над міфом, ціннісне прочитання буття. Чуттєве і філософсько-раціональне, національне і транскультурне, всезагальне та камерно-асоціативне, трансцендентне та земне – саме ці дихотомії визначили подальші візії мисткині, ту внутрішню структурно-змістову напругу, що живить художній твір. Узгоджені між собою, продукували змістоємкі образно-пластичні конструкції: корелятивні розлогому спектру смислів, естетично самодостатні, відкриті до прочитань.

Засадничими культурософськими концептами творчості Т. Лукашевич стали причетність витокам, спадкоємність поколінь, колообіг життя. «Відлуння символів» (2003), «Джерела» (2006), «Сокровенне» (2011), «Знаки, символи, легенди» (2016) – промовисті назви, що їх майстриня дала персональним виставкам останніх років.

Авторський шлях осягнення прадавньої символіки став шляхом інтенсивного формального пошуку: пластичних стратегій, типів композицій, технічних засобів, колористичних співзвуч. У низці гобеленів («Споконвіку було так», 2008, «Захисти нас, ангеле Божий», 2010, «Світова вісь», 2016) образ виоформили поєднання символів і стилізованих фігуративних зображень, в інших – асоціативні абстракції, ритм ліній та різнофактурних площин («Anima mundi /Душа Всесвіту/», 2002; «Світло і темрява. Акт Творіння», 2004; «Триєдність Всесвіту», 2005). Взаємодія пластичних елементів з «силовими» лініями формату унаявнила верх та низ, центр та маргінеси, початки та кінці – засадничі координати буття («Схід і захід сонця», «Земля і небо», 2009; «Світова гора. Вверх по сходинкам. Вниз по сходинкам. Хтось у небо, а хтось – навпаки», триптих, 2010; «Плин часу – плин життя», 2010).

У багатьох роботах узагальнення сягнуло іконної вагомості, конденсувало змісти подій. Так, у триптиху «Захисти нас, ангеле Божий» (2010) тернистість життєвого шляху символізували меандр та рух супроти горизонталі формату, а подолання незбутності земного страждання – молитовний злет та грецький хрест. Образотворчі можливості незаповненого простору продемонстрували «Повернення до Сонця» (2009) – єднання душі з первоначалом-логосом, та «Не закривайте птаха в клітці» (2009), зі сповненим смутку та надій серпанком площини. Тема космічного колообігу, життя роду та людини зазвучала у «Плині часу, плині життя» (2010), зі стилізованими постатями піктографічної горизонталі й піщаним годинником, – символом минущості, творення та руйнації, життя і смерті, небес і землі.

Вагоме місце у творах мисткині посіла метафізика світла, відображена у градаціях білого й тональному нюансуванні площин («Світло і темрява. Акт Творіння», «Мої янголи. Настрої», «Благовіщення»). Символьної ємкості набули співзвуччя умбрових, оливкових, вохристих «земних» барв, сповитих таїною давнини («Anima mundi», «Світова гора», «Веретена», «Візерунки землі»).

Паралельно з символьно-метафізичним, раціональним напрямом творчості розвинувся ліричний: з асоціативними образами природи й поетикою мерехтливо-серпанкових співзвуч («Симфонія лісу», «Поліські серпанки», 2000; «Серпанкові озера», «Карпатські світлини», 2002).

Чинниками формотворення постали природна енергетика вовни та льону, колористичні ефекти натуральних барвників, фактурні особливості поверхонь: діалектичне співвідношення «нитка – фарба – фактура – образ», тактильний складник пластичних структур.

Чарівну рукотворність художнього текстилю й традиції народних промислів утілили ліжники.

До їх створення Т. Лукашевич спонукали пленери «Природа, митець, екологія» (серпень 2001 р.) та «Писанка як джерело творчості» (серпень 2005 р.), на які у с. Яворів, що на Косівщині, збиралися майстри України, Молдови, Білорусі, Польщі, Угорщини, Румунії, Німеччини, США. Опановуючи прадавню техніку, художниця прагнула щонайбільшої «екологічності», мандрувала карпатськими селами, віднаходила натуральну вовну і гірські трави, з яких виготовляла барвники. Саме так створено «Божу ручку» (2005) з зображенням прадавнього християнського символу у формі повернутих одна до одної долонь, між якими утворюється хрест; музично-асоціативні «Яворівські потоки» (2001), з розімкненою композиційною структурою, що відтворює плин гірських рік; променистого «Сонячного птаха» (2001) та хрестовидний «Оберіг» (2001) з використанням традиційних мотивів народних ліжників; «Скіфських баб» (2005) з властивим ліжникарству «розмитим» контуром, асоційованим з імлою століть.

Провідні концептуальні спрямування візій Т. Лукашевич присутні у батиках, якими мисткиня зацікавилася з 1990-х рр. На відміну від стриманого рафінованого колориту гобеленів, вони вітальніші, барвистіші. Пружною пластикою захоплюють зображення квітів («Квіти богів. Нарциси», 2004; «Романтичний букет», «Цвітуть магнолії», 2011), переливами барв – «Пори року. Метелики» (1997). Широчінню небесних плес промовляє «Захід сонця. Хмари лебедині» (2003), піднесеною гармонією, «гармонією світу», «гармонією сфер» – «Відлуння звуків» (2003). Повнозвучними акварельними акордами вражають «Музичні асоціації» (2011) на теми творів французького композитора 17–18 ст., клавесиніста та органіста Луї Маршана. Світлим святвечірнім очікуванням полонять «Світла радість з неба загостила» (2008) та «Зірка ясна світ любим сяйвом сповила» (2008), де старовинна рама-вікно уналежнює глядача уявному простору оселі. Зримими образами умогляду та освяченими талантом самодостатніми пластичними структурами постають «Ріка життя» (2003), «Дерево життя» (2004), «Заручини життя» (2008), уналежнені «синтезуючому», символьному напряму пластичних пошуків – висхідному у творчості майстра.

Поруч з холодним батиком на шовку та бавовні мисткиня вдається до гарячого батику на льоні: поширеному на Поліссі натуральному матеріалі, що надає розписам теплих відтінків, «смислотворчих» автентичності, архаїзму. Іншою особливістю батиків Тетяни став своєрідний трансвидовий «переклад»: відтворення у професійному художньому текстилі оберегової символіки, декоративної виразності, фактури виробів народних майстрів. В одних випадках контур, залишений резервом, уподібнюється малюнку дряпанок («Писанки. Прадавні знаки», 2007), в інших – соковитому декору кераміки («Прадавні знаки», 2006) або ж графічності дереворізьблення.

Останніми роками художницю привабило експериментальне формотворення: аплікація, «черпаний» папір, склеювання, об’ємно-просторовий текстиль. Осібно, або ж у комбінації з традиційними техніками і матеріалами, воно продемонструвало розширення діапазону утілення ідеї, медійного простору «Art fabric», «Fiber art». Так, у «Полотні життя» (2011) драматизм долі відобразила гра ліній, поверхонь, нетканих фактур. У «Народженні стихій» (2014) енергію Творення – природна теплоємкість льону, різнобарв’я ручного паперу, імпровізаційність форм. У «Пунктирах давніх послань» (2013) єдність сучасності та минувшини візуалізували перегуки площин і просторових цезур, енергійний ритм вовняних «штрихів», тиша нетканого попелястого тла.

Виниклий із пам’яті поколінь, досвіду народних рукомесел і львівської школи професійного художнього текстилю, безнастанних неквапливих роздумів та емоційних віддзеркалень філософсько-ліричний мікрокосм творів Т. Лукашевич відобразив і визначив її «життєвий світ».

За 35 років творчої діяльності мисткиня долучилася більш ніж до 300 виставок: міжнародних імпрез текстилю малих форм (Польща, 2001; Словаччина, 2003, 2005, 2007, 2009, 2011; Херсон, 2009; Токіо, 2009; Угорщина, 2016), текстилю з льону (бієнале художнього ткацтва з льону «Від кросна до Кросно», 2000, 2002, 2004, 2006, 2008, 2010 (диплом), 2012, 2014; Словенія, 2007; Словаччина, 2009, 2015; Угорщина, 2013), експериментального текстилю («Текстильний шал», 2004, 2005; «ТекстилIZM-8», 2011, 2014), Всеукраїнських трієнале (м. Київ, 2004 (диплом); 2007, 2010 (роботи закуплені Міністерством культури); 2013), симпозіумів («Ковари-2000»); програм, спрямованих на відродження та збереження автентичних традицій в осередках народного ткацтва (довгостроковий проект «Екологічний ракурс», 2001, 2005, 2012). Твори майстра зберігаються у державних та приватних колекціях України, Польщі, Італії, Швеції, Канади, США.

За переконанням колег, художниці вдається бути «тією чарівною з’єднувальною ланкою, яка єднає всі культурно-мистецькі кола у місті», перебувати «в авангарді усіх позитивних ідей та починань мистецьких угрупувань» . 2012 року Тетяна очолила Рівненську обласну організацію Національної спілки художників України. За її ініціативи було започатковано міжнародний малярський пленер «Історичні та природні перлини Рівненщини» (2006, 2007, 2008, 2010, 2011).

Аліса Ніколаєва, мистецтвознавець, кандидат культурології

Тетяна Лукашевич – гостя програми «Рівне культурне» на телеканалі «Сфера-ТВ» (ведуча В. Бондар; 2016 р.)